Взятися за перо мене змусило те, що ос­таннім часом у місцевих ЗМІ, по телебаченню, радіо, на базарі, та в сільській глибинці жваво обговорюється питання: "Що буде із сільською медициною?". Особливо мене турбує позиція деяких депутатів районної ради, які були "з пор­тфелями" попереднього скликання і активно підтримували реструктуризацію медичної галузі району. Тепер же, щоб заробити собі дивіден­ди, вони нещадно критикують те, в чому по­вністю дилетанти.

    Так от — рівень розвитку медичного забез­печення, якість медичних послуг, такі показни­ки, як материнська і малюкова смертність, при­родний приріст населення характеризують місце кожної держави в різних світових рейтин­гах. Уже після медичних чинників ідеться про решту показників.

   Якщо шукати позитив у медицині Кобеляч-чини, то він, звісно ж, є і, насамперед, великий плюс — збереження мережі лікувально-проф­ілактичних закладів. Тільки за останні роки відкрито два ФАПи, витримується етапність на­дання медичної допомоги, працюють високоп-рофесійні лікарі. За останні роки проведено значну роботу зі зміцнення матеріально-техні­чної бази медичних закладів, забезпечення їх сучасним обладнанням і автотранспортом. Та час вимагає змін, адже сучасна модель медич­ної допомоги існує на принципах, запровадже­них ще з радянських часів. Жодних докорінних реформ у медицині відтоді не проводилося. Так, відкривалися нові заклади, скорочували ліжка, штати, посади, але реальних змін не було.

    Що ж до елементів реформування галузі, то це, насамперед, сімейна медицина. Але не тре­ба сприймати бажане за дійсність. До справжніх принципів сімейної медицини ще не готові ні медичні працівники, ні більшість пацієнтів. Необхідність си­стемних реформ в охороні здоров'я — вимога часу. Це розуміють і влада, і медики, і пацієнти. Галузь у такому стані більше функціонувати не може. Мета реформи єдина — якісно нова медична допомога всім верствам населення. Що ж у цьому плані треба робити? На сьогоднішній день у районі працюють цілодобово три фельдшерських бригади швидкої допомоги, що для такого району як Кобеляцький — явно недостатньо. Для того, щоб забезпечити ціло­добовою швидкою допомогою населення району, потрібно 2-3 бригади мати в м. Кобеляки, де буде розташована центральна диспетчерська (станція), а по району — мережа підстанцій і пунктів тимчасо­вого базування. Це можуть бути Іванівка, Дашківка, Озера. Адже чи завжди раціонально, намотуючи зайві кілометри, машині й бригаді повертатися на місце базування. Ця служба повинна мати єдиний комунікаційний зв'язок, єдину диспетчерську, яка спрямовуватиме машини швидкої допомоги на за­садах взаємозамінності.

    Вкотре наголошую на пріоритетному розвитку швидкої допомоги. Аналіз свідчить, що 70 відсотків смертельних випадків пов'язані з невчасною дос­тавкою хворого до лікувального закладу й ненадан-ням допомоги спеціалістами відповідного проф­ілю. На жаль, у дільничних лікарнях та амбулаторі­ях немає таких можливостей. Отож, вихід один — везти хворого у районну лікарню, де є фахівці й відповідна матеріальна база.

Наведу лише один приклад. Днями на швидку допомогу зателефонували з одного з приміських сіл. Коли фельдшер прибула на місце, то виявила, що гр. Б. перебуває в критичному стані. Йому відразу було надано першу кваліфіковану допомо­гу, доставлено в реанімаційне відділення райлі-карні, де його перевели на апарат штучного вентилювання легень. Вчасна допомога врятува­ла життя хворого, зараз він перебуває у за­довільному стані.

    До речі, минулих вихідних практично всі фахівці були на роботі, оскільки звертались хворі із захворюваннями різного профілю. Сільська медицина не може ні фізично, ні технічно забезпечити такого рівня допомо­ги. Тому перший крок у реформуванні, рац­іональному на ефективному використанні ресурсів — як фінансових, матеріальних, так і людських — це зміни законодавчого поля (зокрема, цілого пакету документів галузі). Наразі ми вимушені виконувати план ліжко-днів, нехтуючи всіма досягненнями сучасної медицини. Найперше, у короткий час слід відмінити частину наказу, який прив'язує штатні посади до кількості ліжок. Відтак буде можливість певні категорії хворих лікувати не стаціонарно, а амбулаторно, використо­вуючи стаціонарозамінні технології. Це ви­вільнить значну кількість коштів, які можна буде направити на швидку допомогу (купів­ля автомобілів та обладнання).

   Великим досягненням стало повернен­ня з 1 січня 2011 року в медицину виконав­чої вертикалі. Тепер кошти для фінансуван­ня лікувальних закладів консолідуються на районному рівні. Усі реорганізації й рефор­ми завжди болісні, адже, образно кажучи, на поверхню спливають усі негаразди, яких, можливо, не помічаємо в повсякденній ро­боті. Дорога реформ буде складною й тер­нистою. Але іншого шляху в нас немає. Тому їх треба проводити якнайшвидше, доки в пілотних областях іде експеримент, щоб із часом наша медицина не була приєднана до Кременчука чи Комсомольська. Не хотілося, щоб у майбутньому кобелячани пошкодува­ли за свої дії, вірніше, протидію реформам у галузі медицини.